Усі ми в дитинстві були у захваті від жуків-оленів (рогачів), садили їх у сірникову коробку, намагалися годувати різною смакотою – крихтами хліба чи шматками яблука. Ледве не плакали, коли бачили цих жуків, які у великій кількості лежали на землі після закінчення природного терміну їхнього життя. Так само приваблювали нас смарагдові бронзівки, а також жуки-носороги. Останні у профіль нагадували справжнього мешканця Африки, «гіпопо», який гуляє «біля річки Лімпопо». Ще мої діти вчили вірші: «носоріг буцає рогом – не жартуйте з носорогом». Водночас лаяли бронзівку волохату, через яку позбулися суниць, і хробаків, які погризли картоплю чи корені саджанців яблунь.