Одним із найважчих об’єктів меліорації та подальшого освоєння є кам’янисті крутосхили крейдяно-мергельних оголень. Складність залісення таких земель обумовлена численними чинниками. Зокрема, це значна стрімкість схилів, сильна еродованість, погані водно-фізичні властивості крейдяно-мергельних порід, низька родючість і мікробіологічна активність через відсутність гумусу.

Стаціонар «Біловодський» був одним із перших де проводилися дослідження щодо розробки та випробування технології залісення крейдяно-мергельних порід. Ділянка стаціонару розташована на правому корінному березі р. Деркул басейну р. Сіверський Донець. Схили ділянки північно-східної і південно-східної експозиції стрімкістю від 10° до 35° і розчленовані ярами глибиною від 2–5 м до 10 м і більше. Північно-східна частина стаціонару має вигляд дрібноконтурних ділянок, де відстань між ярами становить 5–10 м, місцями сягає до 100 м.

Ґрунти дернові примітивні і слаборозвинуті на крейді і елювію крейди. До 50% від загальної площі становлять оголення крейди. На пологих схилах представлені третинні піски гумусовані з елювієм крейди. Тип лісорослинних умов – А₀, А₁, В_0-1 місцями С₁.

Дослідженнями встановлено перевагу створення культур на виїмково-насипних терасах і механізовано облаштованих лісокультурних ділянках над ручним обробітком площадок. Навіть незначне гумусування елювію крейдяно-мергелевих порід суттєво покращує ріст культур. На сьогоднішній день кращі показники росту і розвитку серед деревних і чагарникових видів на крейдяно-мергелевих і кам’янистих площах відмічено у сосни звичайної.